Сталева

Сьогодні — очима з металу,
Й вустами, що нині мовчать,
Я формою мертвою стала,
І вистиг мій біль і печаль.

Твій шепіт — мороз на металі,
Слова — це розпечений жар.
І те, що колись зігрівало,
Під коваля впало удар.

Кричала я — голос губився
У молота стуках, що ти не спиняв.
Потроху зростив мене з сталі
Й залізні плоди смакував.

Поплутав покору і владу,
Сприймав безборонність як гріх.
Тепер же отримуй відплату —
Не гріє у грудях моїх моноліт.

Пишайся: я — твоє творіння,
Без слів, без жалю — зі сталі й вогню.
Зірвала окови любові —
Й тобі я тягар їх дарю.

І тиша огорне кімнати,
Де сміх наш колись розквітав.
Ти вчив мене стійко вмирати…
Я — сталь, а ти гру цю програв.
Ірина Ковальчук