Проходячи кожен квартал нашого міста, вдивляючись у натовпі тебе,
я розумів, що одержимий,
та не став наголошувати, щоб не погубити в цю мить себе.
В останній час ти усміхалася мені.
Ігноруючи те, що ми не на рівні.
Супроводжуючи це, йшла на зустріч,
поступаючись у вині.
Використовуючи психологію, яка весь час у тебе на умі.
Я був готовий на перевернуті наші світи,
лише б вона розуміла, що я хочу перейти на «ти».
Але статус, який утискає наші міри…
Фантазія у якій лише «ми»,
вирує, та не дає тишини.
Утихомирений її словами я починаю розчинятися в очах,
літати у думках її голосу, який закохує у себе навіть собак.
…Нехай усе буде так!
Хай забуває про все, що чула від інших, яке життя у мене.
Хай забуває навіть, що бачила у себе.
Лише б мене не забувала, коли задумувалась про вени!<br>Барен
