Стеливсь туман, до трав тулився,
Дивився вітер та зітхав,
І поміж верб бродив, журився,
Собі утіхи все шукав.
Бо літо йшло, і щебет стихнув,
Раніше спати день лягав,
Та раптом птах уже десь скрикнув,
І вітер крик той упіймав.
І полетів, піднявсь над полем,
Пташину зграю наздогнав,
Дивився день услід із болем,
Що вже останнім догорав.
21.09.2026.
Ганна Зубко
