Сумує старість

Сумує старість, наодинці плаче,
ГойдАючись на гойдалці життя.
Живе вона життя своє жебраче,
Допоки не відбуде в небуття.
 
В минуле відійшли уже конфлікти,
Спонукані  потребами тілес,
Тепер уже годилося б радіти
До того, як покличе до небес.
 
Але й сьогодні давнішнє минуле
Накочує ознаками неправд.
З приходом осені багато вже забулось
Все ж атакує спОгадовий град:

Була вина, були учинки дивні
І перемоги, що поразками були.
Були маніакально депресивні –
Й такі були. Були та загули…<br>Валерій