Чому на спині в нас лопата?
Хребет рівня? Та ні
В долоні лізе, до рук липне,
Копаєш – і свідомість у пітьмі…
І ось включились центри управління,
Виносять вирок – самострата…
Апеляцію подати завжди можна
І адвокатів, хоч вони й слабкі,
Та дистанційне керування
Неможливе, які б не були агронома руки легкі.
Чатують кати, ножі точать
І попивають смачно каркаде –
У будь-якому небудь-де
Прикінчить можуть душу кожну.
Докопалась через сніг? До чого?
Тепер ніхто драбину не збудує ту,
Що дасть шлях на поверхню.
Хіба удача променем дістане…
Але стривай – лишилася лопата та бідова!
Кричи: "Як квітка, проросту!"
Надія – це твоя основа!
А це вже більше, ніж нічого…
<br>MbNotPsycho
