Думки лізуть, мов таргани
Із голови моєї,
Спритність потрібна, щоб не втекли —
Щоб не бігти за нею!
Тільки відволікся чи забарився —
Думка вже зовсім не та.
Глянеш на них — одні таргани,
І в голові — суєта.
Усамітнився, шуму позбувся,
Здалось — настала пора
Складати фрази, строфи писати,
Та знову нова біда.
Ховаються спритні, сидять у засідці,
Вуса одні лиш стирчать…
Не знаєш, куди ж це поділись вони,
Чому таргани мовчать?
Потрібен нам спалах, життя потік,
Як тарганам — те світло!
Він розіб’є темряву й морок,
Дасть для забігу поштовх.
Думку дістану із суєти,
З глибин голови моєї.
Я тарганів вишикую в стрій —
Хай стануть моєю стрілою!
Із метушні, із темноти
Я заповню аркуш свій:
В фрази складу, строфу напишу —
І готовий віршик мій.
Але один… найхитріший з усіх —
Під стіл забіг, причаївся.
Він почекає, поки я сплю,
Щоб завтра знов я з’явився.
31.03.2026
