Та пішло воно…

Та пішло воно все лісом,
Ті розмови за спиною, в емоційній темноті,
Ті повчання беззмістовні й пусті,
Ті насмішки набридливі, тупі,
Ті думки посеред дня й ночі,
Душу рвуть немов вовки,
Лиш дає наснагу жити, усвідомлення того
Що на світі є людина, яка рятує від всього того,
Чий погляд, душу зцілює на раз,
Чий дотик, заставляє серце битись,
А мовчання спільне, голосне, мов ніжний шепіт ночі,
Змиває біль, даруючи надію.
Дякую тобі за все… <br>Примара