Від повсякдення хотів втекти,
Не знав, куди і як пройти,
Тільки душу гнітить біль та тягар,
І серце прагне знайти свій дар.
Прийшов я до струмочка тихого,
Де вода дзереньчить, спокійно, безшумно,
Там вітри шепочуть та птахи співають,
І всі турботи в тиші зникають.
Слухав я шум води, вітру ніжний хід,
Природа все погане з думок забирає,
Відпочити хотів — і все стало ясним,
Душа наповнилася спокоєм дивним.
До вечора вже сонце золотить шлях,
Закат чудовий у небі горить,
Вогонь неба вогниками живе,
І серце спокійно в обіймах природи.
Тож природа — лікар без сумнівів,
Лікує нас, коли біда до нас йде,
Ти приходь, коли важко, і знайдеш там,
Те, що зцілить душу і поверне спокій.<br>Карпець Ростислав Ігоровичич
