Мене надихає її спокій —
мов штиль перед бурею в мені.
Вона мовчить — і я шукаю Бога
в кожнім рядку, в кожнім вогні.
Вона спить, і світ зникає,
а я — творець у цій ночі:
будую небо з її видихів,
і землю — з її мовчазної січі.
У її тиші — моя революція,
де кулі — це літери слів,
де я — солдат без ілюзії,
але з віршами замість мечів.
У її спокої — моє безумство,
вона — спокуса, я — гріх.
Та лиш вона здатна в мені зрушити
те, що не зміг жоден крик.
<br>и
