І в результаті – вона тебе відпустить,
не буде більше ридати по ночах.
Вона забуде тебе,
не хвилюйся.
Не ти насинатимешся їй у снах.
Та ти напишеш… а може і подзвониш,
і лагідно спитаєш: "Як ти там?"
А в очах її – ні сліз, ні сподівання,
і ти для неї лише тінь, що йде по склам.
Вона не спитає, як ти. Вже не цікаво.
Твоє ім’я — лиш шрам в її житті.
Рана загоїлась. Без крику. Без слави.
Ти — просто тінь в забутій глибині.<br>Романенко Вікторія
