Туман (вірш в прозі)

Туман. Він був дуже густим. Я не бачив, що знаходиться за п’ять метрів від мене. Туман здавався зловісним. Мені ввижалося, ніби я заходжу в нього, і він поглинає мене повністю. Наче назавжди. Наче безповоротно.
Я стояв поруч, не наважувався підійти. Але хтось невловимий штовхнув мене в саме серце цієї густої імли. Мене охопив страх. Холодний піт виступив на чолі. Я боявся зробити крок углиб туману.
Та хтось покликав мене на ім’я. Він обіцяв безумовний успіх, якщо я знайду його серед туману. Я пішов. З великою осторогою робив кожен крок. З часом сміливість почала наповнювати мене, і я йшов усе швидше й швидше. Я ніби знав, куди потрібно йти. Мої кроки були легкими, а настрій — піднесеним.
Я вийшов. Нарешті покинув цей густий туман. Переді мною був прекрасний зелений луг. Безмежно чистий. Яскраво-зелена трава здавалася безкрайньою.
Та я не міг насолодитися красою цього місця. Мене тривожили чорні хмари в небі. Грім налякав усіх зайців, які паслися на лузі.
Ще не кінець.<br>Полегенький Владислав