Я чую, як тікає час —
та наздогнати вже не в змозі.
І там, де серпень мій вже згас,
стою в пилу я на дорозі.
Летять хвилини, як птахи,
у вирій, де немає тиші.
Рахую миті та роки,
які життя в мені залишить.
Зі мною лиш мовчазний світ —
куди всі бігли, куди зникли?
Лиш на граніті — легкий слід.
Я до цієї тиші звикла.
Дні осідають у пласти —
сховалась пам’ять у каміння.
Гублю поміж років шляхи,
шукаю іскорки проміння.
Майнув десь промінь вдалині.
На нього йду крізь пил і втому:
Цей шлях належить лиш мені —
та час не вернеться додому.
02 червня 2026 р.
