Повітря стало густим і скляним,
слова застигають, мов краплі смоли.
Ти бачиш, як обрій стає знов чужим?
Це знак, що мости за тобою пішли.
Не в дзвонах тривога — у шелесті трав,
у тому, як раптом замовкли птахи.
Хтось тихо у неба ключі відібрав,
готуючи простір для іншої гри.
І це не про дощ, що намочить поріг,
не про ураган, що знімає дахи.
Це час, коли кожен, хто вижити зміг,
зрікається зайвої в серці ваги.
Укріплюй не стіни, а зміцнюй свій дух,
бо хвиля іде не на берег, а вглиб.
Коли розірве звичне коло навкруг,
на попіл нас випалить атомний гриб.
Поки ще дихає тиша довкола,
тримається крихка, прозора межа,
не гасне в сутінках внутрішнє коло,
і тінь не знаходить до світла ножа.
18 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
