Ми не разом, і тиша б’є у скроні,
між нами милі, стіни та роки.
Та знову б’ються в спільному полоні
двох душ вогні, роз’єднані й палкі.
Ми тонемо… не в морі — у просторі,
де кожен подих роздирає сталь.
Загублені в жорстоких жартах долі,
загорнуті у спільну нам печаль.
Ця вирва поглинає нас без згоди,
бо глибша за сумління і слова.
Ми — дві самотності, серед негоди,
де кожна думка — рана ще жива.
Ми не разом. Але в німій безодні,
де сонце гасне в пристрасті й вині,
ми тонемо — невинні та не вільні
в одному на двох світлому вогні.
18 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
