Ти йдеш, не знаючи мого світу,
Твої очі світять, мов ранковий промінь.
Я ховаю почуття в тихій пустоті,
Бо твоя усмішка — мій несказаний біль.
Мрію про дотик, що ніколи не буде,
Про слова, що залишаються несказаними.
Серце моє б’ється в порожнечі твого світла,
І тільки тінь твоїх очей зігріває мене.
Я ловлю твої сміх і погляд у спогадах,
Наче хвилі, що б’ються об скелі марно.
Кохання моє тихе, без відповіді,
Але воно живе, навіть коли тебе немає.
Лозинський Олег
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
