Вниз дивлюсь — бачу тінь,
Що ступає слідом тихо,
Наблюдає за кожним кроком,
Мовчки дихає мені в потилицю лихо.
За болем, за стражданням,
За кожним зламаним днем,
За розчаруванням гірким,
Що осідає важким каменем.
Вона чекає на хибний рух,
На слабкість, на мить одну,
Щоб раптово, без жодних слів,
Ударом пробити тишу й пітьму.
Та я іду, хоч знаю страх,
І тінь не зникне сама,
Бо навіть коли вона поруч,
Я — той, хто тримає себе між світлом і тьма.<br>Рейвен
