Роки, мов гільзи на бруківці,
У довгій черзі з давніх днів,
Де вечір у густій наливці
Смакує спалені мости.
Там сонце — вицвіла печатка
На сірих обертах зими,
І починається спочатку
Все те, що загубили ми.
Слова від страху пацюками
Тікають з трюмів голови,
І невловимими руками
Примари тягнуться з трави.
А черга та не має краю,
Там час — розірваний баян,
І все це думку навіває:
Минуле… Ні. Це все — обман.
07 серпня 2026 р.
