Не журися у ніч журавлину,
Хоч думками синів обійми.
Твої діти, моя Україно,
У кривавих обіймах війни.
Якби виродку ворогу знати…
Хоч на йоту, на краплю, на мить
Якби міг він людиною стати,
То б відчув, як нестерпно болить.
Як в надії від ранку чекати
З-під завалів на сина свого,
А над вечір лиш тіло хлоп‘яти…
Може вам побажати цього?!
Мабуть кулі у вас замість мізків?
Замість серця метал вочевидь.
Якщо в головах кулі, то звісно-
Ви не люди! Метал не болить.
<br>Анна Барвінок
