Світ розпадається на грані,
де кожен погляд — ніж у скло,
і навіть пам’ять у тумані
втрачає власне ремесло.
Ховають відблиски в уламках
буденну істину просту.
Стікає тінь по гострих гранях,
і срібло гасить темноту.
Відбитки холоду скляного.
Там рух — це тисячі облич.
До роздоріжжя крижаного
затягує дзеркальна ніч.
Збираєш душу по уламках,
та візерунок вже не той…
У сяйві тріснутих дзеркал ти
для себе сам — чужий герой.
27 травня 2026 р.
