Сучасні філософські вірші: авторські роздуми про сенс життя

Все написане одним почерком, Все будується за стандартами, те, чого не зовсім хочеться, завжди чогось дійсно вартісне. Дресируються непокірливі, Приручаються неприборкані, Хтось зависнув над прірвою, Когось – досі щось то́ркає. Все мальоване тільки лівою, Все написане – оприлюдниться, Маєш бути надто сміливою, Страх тренований згодом губиться.

У болю та жалю немає шансів, За темрявою – світло настає, Отримують завжди своє поганці, Говорячи: «Це точно не моє!» Скарби знайдуть - настирно їх шукаючи, Хто крав – втрачатиме постійно, Хто вчасно схаменеться і покається, Той, майже, спатиме спокійно. Прості, здається, принципи, закони, Та тільки люди їх […]

Розтікається світло по твоїх артеріях, Зевс могутній піклується разом із Деметрою, Там, де дух – неодмінно прибуде матерія, Тільки цього, на жаль, не всі допетрують. Де молитва існує – присутні янголи, Нерухомість не має ніяких проявів, Тебе не спинятимуть навіть гантелі зі штангами, Тебе не злякати жодною зброєю. […]

Ти ступаєш спокійно, неквапно торкаєшся краю, Залишивши позаду всю тугу й їдкий тютюновий дим, Чим здивує життя – і досі не знаєш, Просто тішишся станом мінливим своїм. Просто мружишся від того світла, що дно пробиває, Відпускаєш гріхи, обростаєш новими знову, Спопеляєш майбутнє, минуле ж за нитку тримаєш, Бо […]

На два чорно білі полотна поділений світ. І кожен своє полотно по життю оберає. Нитками подій розшиваєм собі полотно, І вузлики ниток розлючено розтягаєм. Полотна в нас різні по розміру і довжені, Відтінки у кожного також свої особисті. І люди мов нитки то завжди одні, То в купку […]

Затягнуло небо в хмари. Такі сурові й сині. Ще трохи і піде дощ. Він змиє те, що смутком зветься. Засяє веселка така сяюча і безкінечна, бо дощ змив весь смуток з твоєї душі. Цей дощ діамантовою краплиною на землі зостався. Наповнив цілющою водою кожну квіточку, кожну травинку і […]

Звичайний ранок, сонце в небі, Звичайні люди у домах... Для переміни є потреби, В одноманітних все тонах. Щось поміняти, чи відкрити, Подивувати всіх, себе, У Бога соромно просити, І так багато нам дає. Ще поміркую й заспокоюсь, Вже сонце в півдні виграє', Зайде у захід -- в ніч […]

Жбурнули ляльку, кинули в сміття. Так необачно й безпощадно. Лежить собі, а погляд безпорадний Блаженно просить, як мале дитя: -«Не кидайте мене! Не треба, люди! Була ж весь час я поруч і повсюди. Я ж стільки років з вами провела… Втішала вас я як могла. А скільки сліз […]

Мов перемкнуло, так буває, Не в'ється думка, не летить, Емоцій "нуль", весна буяє, В її простори не кортить. Ні іскри радості, ні смутку, А поряд спокій, тиша з тиш, Хоча би раз влетіла хутко, Разок шкрябнулася, як миш. У павутину заплітає Німа байдужість, пустота, Не в'ється думка, не […]

все рідше - слова у поеми частіше - мовчання і сни білесенький аркуш паперу і думи і спогади всі слова , що до цього з'являлись мережили танок поем сьогодні і вчора і завтра чужинці і тіні химер а серце голосить і тужить йому так кортить каяття і аркуша […]

Любити цей світ з усіма його примхами й вадами, Пірнати в безодню, якої немає початку й кінця, Не тішити серце прісними чиїмись порадами, Не паритись тим, що зморшки торкнулись лиця. Щодня випивати (й не мати при цьому ніякої міри) Те щастя, якого шукають усі, та не можуть знайти, […]

Любити цей світ з усіма його примхами й вадами, Пірнати в безодню, якої немає початку й кінця, Не тішити серце прісними чиїмись порадами, Не паритись тим, що зморшки торкнулись лиця. Щодня випивати (й не мати при цьому ніякої міри) Те щастя, якого шукають усі, та не можуть знайти, […]