Колись улюблений колір у мене був білий
Мій щит донедавна лишався блискучий і цілий
Тепер я чорніше за чорний , якщо цікаво
На сцені. Скандують, порожньо й бездушно.Браво.
Загублені серед поля не бачать дороги
Веселі пісні співаємо ми під тривоги
Усі колоски завʼялими стали раптом
Розклали світи на молекулу і на атом
Триває війна між країнами та між нами
Важкі метали здує легкими вітрами
Слово «людяність» ніби кровʼю писали предки
Де наші початки , кінці та осередки.
земля під ногами стабільність згубила,
Тату на руці непомітно водою змила.
свобода здається тримає за горло.
<br>Катерина Плохотишина
