Ну що, мій друже, йди до мене грітись,
Клята війна й тобі спокою не дає,
Перепочинемо з тобою, поки є можливість,
Поки кацапи знов не взялись за своє.
Іди поїж зі мною, звір вусатий,
Тут в тормозку лишилося на двох,
Та не нявчи, не треба тишу полохати,
Нам треба відпочити, дай нам Бог.
Всі побратими полягли навічно спати,
Тишком поїж та лізь за пазуху мою,
А поки я цигарку засмалю, мій друже,
З тобою боронити землю нам свою.
Ти чуєш, брате, певно я загину,
Візьми собі мій кожух для тепла,
Хай пам’ять по мені у тебе буде,
Щоб іскра спогаду в душі твоїй жила.
Що на землі лишились добрі люди,
Що ми з тобою розділили цю біду,
А наші як прийдуть — згадай, що було,
Розкажеш їм усе, як я піду.
Шкода, що розмовляти ти не вмієш,
І розумієш, друже мій, не все…
Я б розповів тобі свої надії,
Та війна мрії сміттям рознесе.
Он лізе вже русня, проклята,
Нумо, вусатий, швидко у бліндаж!
Тобі лишитись треба, мій кудлатий,
Бо автомат тримаю тільки я.
Я їм віддам борги за наших побратимів,
Я їм віддам життя своє за рідний край,
Від стрілкотні ховайся краще нині,
Ми ж домовлялись, цей рубіж тримаю я.
О кляті орки, скільки тут їх лізе,
Все пруть і пруть, немає їм кінця,
Ну все, кудлатий, вже закінчились набої,
Одну фенюшу¹ залишив для себе я.
Ти знаєш, мій вусатий друже,
Я все життя любив котів,
Спасибі, що знайшов мене,
Спасибі, що розрадив,
Спасибі, друже, що зі мною говорив.
Ну прощавай…
14.11.2025 Війна
Рве душу. Дякую.