Пограємо в хованки.
Озерце мале позирає здаля,
Кроки заснули, пригасла земля,
Завмерли ми…
Де серце твоє?
Куди ж утече?
Я тихо рахую,
Приклавши чоло до шибки сумної,
Вівці біжать під небесною грою —
Мене ведуть за собою
В степи до надій, до спокою.
Батьку, не бреши,
Ми не діти сонця й весни,
Ми в сни зійшли,
Коли опустилась рука твоя —
Ніжна, сумна.
<br>Віктор Шевчукевич
