Я йду, та забагато бачу сліз.
Не хочу! Не хочу бачити їх.
А ти малюєш на мокрому вікні
"Ангеле, прости мені"…
Його картини й досі на стіні.
Та вони уже не такі.
А ти знову графітом на листку
Малюєш історію свою.
Камінь прив'язаний до його шиї,
Міст і вода.
Навкруги лиш тишина.
"Ангеле! Де милість твоя?!
Чому саме я ?"
Обличчя віддзеркалює вода.
Кличе вона.
"І я повертаюсь у свій рай!"
Погасло світло.
Вскип'ятилась вода.
А далі… А далі знову тишина.
Й художника нема.
На стінах мовчазні картини.
Спотворені і лиш одна
Недомальована химера
З надписом "вона".<br>Тарас Четербух
