Ти закохаєшся в вулиці.
В їх шум столичний і смог від нього.
Туман змішається з димом,
а я змішаюсь з буденністю,
кавою, поглядом,
з насолодою подивлюся на тебе.
Я стала чужою, бо стала спротивом,
а ти кохаєш вулиці темні.
Я стала кохати річки і спокій,
і дякувати за те, що прокидаюсь.
Ми винуваті- перед Богом.
Цю винуватість ніхто не зітре.
У сонячному сплетінні,
мене забере совість,
бо не вмію брехати навіть тіні.
Коли щось чорне, мов світило,
звисає наді мною,
я стаю світлою тінню.
Я тобі натякну, люблю спостерігати,
за тим, кого люблю.<br>Богданович Валерія
