Тік-так, рухаються стрілки по колу —
то вгору, то вниз.
Час тікає, мов пісок між пальцями.
Про наші пригоди, мій друже,
ніхто не почує, не знатиме,
якими барвистими вони були.
Вони у спогадах лишаться,
нагадуватимуть, якими молодими й щасливими ми були.
Тік-так, рухаються стрілки по колу,
нагадуючи нам, що до старості
лишилося все менше й менше років.
І про смерть, яка дихає нам у потилицю,
про те, що вже не зустрінемось з тобою.
Може, старими будем,
пересічемося між вулицями,
згадаємо події ті
із заплаканою душею.
Тік-так, мій друже,
хотів би я знати тебе завжди,
але часу замало для цього.
Замість сотні слів почуй лиш одне:
навіть після моєї смерті приходь на могилу,
та не лишай мене в холоді самого.
P.S: Присвячую моєму другові та некровному братові не по крові Івану.<br>Степан Кузненко
