Народжений
за місяць до дня народження.
Під вибухи.
Під гул сирени.
Вдихнув.
Закричав.
Заплакав.
Мама теж.
І тато…
Сьогодні — не через смерть.
Через народження.
Хоч і тримався.
Малий не розуміє,
що відбувається.
Ми — теж.
Тато його захищає — там.
Мама — тут.
Щось сниться.
Посміхається.
Ненадовго.
Тривога.
Повітряна.
Знову граємо у хованки.
Хто не заховався —
я не винен.
Один. Два. Три.
Вибух.
Сусіди не встигли.
Винен.
Знову бункер.
Бетон. Пліснява.
Біле молоко
в темному бункері.
Стікає по губах.
Кожні три години.
Обстріли — частіше.
Червона кров,
серед пострілів й вибухів —
падає на чорну землю.
Під вибухи
повільно засинає
на руках.
Під вибухи
повільно помирають
на полях.
Її руки —
надійніші за бункер.
Заснув.
Маленькі носочки
сохнуть на батареї.
Вона шепоче про тата.
Ніжно.
А тато думає про нього —
з усмішкою.
Чекаємо його.
Обіцяв забрати.
А він усе чекає евакуації.
Яка забере його.
<br>Дмитро
