Останні з прочитанных мною листів,
Що подих перехоплювало з кожних рядків.
Останнє, що бачили очі мої
Це те без чого не прожити мені.
Квітуча у темряві квітка,
Що розцвіла у безкрайніх полях.
Безтурботно дивилася в прірву
І спокій шукала лиш у тінях
Ті пелюстки, що розвіював вітер,
Розліталися у небо червоне.
Вони тліли у полум’ї сонця жаркого
І попіл знову лягав у зелень безкрайнього поля.
Та квітка жила лиш ночами.
В ночі розквітала,а в день опадала.
Та все своє коротке життя
Вона мріяла про світле буття.
І вона схожа була чимось на тебе,
Така ж наївна і проста.
І схожа її мрія була на твою
Така здійсненна і в одночас тяжка.
Та квітка завяла востаннє під сонцем.
Я не знаю, чи знайшла вона спокій.
Я не знаю, про що гадала в останнє вона.
І мені не дізнатись чи радісно їй було у той час.
Але я точно хотіла би знати
Чи здійснились твої мрії завзяті?
Чи був ти щасливий у тих вечорах
Коли в останнє листа мені відсилав?<br>Надія Гончарова
