ЧЕРЕЗ ТИСЯЧІ ДОРІГ

І знову спека, знову біле щось,
не синька неба з хмарами, як вата.
І тисячі доріг. Усе збулось.
Аж кілька тижнів я була багата.

Багата плесом неба і Сули,
багата раєм, де купають щастя,
була сповита легітно: були
палких обійм і радості причастя.

Та увірвалася на всім лету
з весни, із квітів травня мого краю,
від прохолоди й рідних в самоту,
у смог і спеку. Наче в пекло з раю.

Я знов плестиму тисячі доріг,
мереживом витинаним узори
туди, де вітром щастя - навідліг,
туди, де вмите небо й рідні гори.

Плестиму шлях до роду, до весни
до осені і снігу, і морозу,
туди, де літо опозит зими*,
туди де гримкотливі свіжі грози.

Я знов сплітатиму стрічки доріг
і вишиватиму із слів узір,
що приведе мене на ваш поріг,
туди де радість, де ви всі. Мої.