Черстві мудреці встають і рвуть, Рвуть землю кляту і гнилу, щоб встать.
Десь чують свист ракет, дитячий плач.
Дівчисько мале, ридань страшнії звуки.
Під хрестом розлуки вона плаче, мамо, мамочко моя, р-рятуй.
Кричить малесеньке дитя, руками землю риє.
Сльози хвилею стікають, повні руки крові.
Мудрець схиливсь над тим дитям й шепіт свій утнув:
тише, янголя мале. Що з тобою стало?
Десь бабахкає приліт, чути крики й жар вогню.
Все що було десь раніше, вже пропало зась.
Більшість вже з лягло в землю спочивать.<br>Тесса Мальборо
