Хто я такий? Може я Лицар?
може я воїн, може я герой?
а може я раб, а може я цар?
та все ж напевне, я всього лише ізгой…
Лицар я з мечем дерев'яним
Дон Кіхот, Лицар я Ревучий
і дивлюсь на світ поглядом п'яним
Бо знаю про кінець свій неминучий
Згине все, колись не настане світанок
і тоді – яка різниця: чи такий як всі, чи ні?
Як на душі моїй малий серпанок
і як серце палахкотить у вогні?
існую я 15 літ на землі
та з них живу лиш півтора
а до того жив неначе у імлі
поки не дійшов до нового двора
То як білий я ворон – то що вже я втрачу?
Тож прозвусь краще Лицарем ревучим – така моя доля
Та й так, ніхто не побачить мої невдачі
а оплачу це все на Селекції поля
Як вже я Лицар – в мене є кодекс честі
Бо без нього, таким як я ніяк
І як змінюся я – отримаю хоч трохи доблесті
і можливо знайду цілі свій маяк
Буду героєм, мене будуть любити
хлопці, дівчата, великі і малі
і невинних я буду боронити
заради матінки землі
буде в мене меч гостренький
гострий як моє гостре слово
бо більше я вже не маленький
і я ніби розумію все чудово
буде в мене й дама серця
обов'язково я її знайду
а може вже я знаю, де її серце б'ється
а може вона потрапила в біду?
буду їхать на коні
а може й пішки – сам не знаю
і буду я у міцній броні
і вирушу я до мого раю…
раю неіснуючого
пекла земного
зустріньте Лицаря ревучого
чому весь цей час я так думав вбого?
розіб'ю свої рожеві окуляри
в дорослий світ ногою я вступлю
і викину з голови про ідеальний світ мари
залишу лиш шмат мрії, який я так люблю
всі в голоді й в холоді,
четвертий рік війни
поїхала на чужину більшість з молоді
і, напевне, не повернуться вони
народився тихо, тихо й помру!
до біса мрії про щасливе життя
і як моя горлянка набуде кольору пурпуру
то хто там ще говорить про щастя буття?
любов – не вічна
ненависть так
мрія моя ніжна
полетіла ніби шпак
де те сонечко моє?
де ж вже любов моя?
ніколи її не було й немає…
та хоч може щасливою буде доля твоя…
око праве в рожевому
а жовта лівиця
рани в зеленому
я плачу як птиця….
Сонячний Мондорівець
