Чи є на світі ті страхи?
Немає, нам же не видно.
Чому ж боюся висоти?
Скоріш, це мрії пустоти.
Чому ж та кров постійно змушує
Розчинитися в тиші темноти,
Згаснути, мов крихке полум’я теплоти?
А крики ті суворі,
Злі та гонорові,
Не дають спокою над мною.
Краплі сліз, мов тихі дзвони,
Заповнюють ті безладні розмови.
Колючі дотики, мов скрипка,
Чутливі , мов любий зайчик.
Лише в тремтіння поринаю —
Думки одразу ж забуваю.
Чому ж не можу я здолати
Низьку гору тую?
Жаль, паніка, тривога збиває мене з боя.
Кину камінь — та він б’ється,
Лиш серце тихо в’ється.
Чи є на світі ті страхи?
Є, та нам не видно.
Може, той голос потайного
Вгамує ті буремні болі.
Лиш обійняти тебе мимоволі
Здійснять всі мрії мої.<br>Віталіна Фарʼян
