Щось тобі шепоче рідне поле,
Листям тихо дубок шелестить,
Розмовляє тихенько з сосною,
Не порушить цю тиху мить.
Ти сидиш у окопі змарнілий,
Очі сплять, слух лиш не спить.
Вже десяту навалу відбив ти,
В цю коротку ранкову мить.
Навкруги все затихло у спокої,
І земля вже втомилась від ран,
Ви із нею, як два рідні соколи,
Не даєте пройти ворогам.
Відпочиньте хоч трохи до бою,
Хай судоми із тіла зійдуть.
Он вже чутно, за дальнім гайочком,
Хмарой чорною вороги йдуть.
Сонце в небі тобі посміхнеться,
В полі курява тихо вляглась.
Чорний дим над землею не стелиться,
І для спогадів тиша знайшлась.
Щось шепоче тобі рідне поле,
І земля щось тобі промовляє —
Про козацьку твою славну долю,
Як борониш ти землю від зграї.
20.08.2026
