Шум дощу… шепіт верб…
і осОки…
Одиноко лелека бродив…
А здається минуло сто років,
Як мій погляд між ними блудив.
Зашумів дощ,
вернув в те далеке,
Незрівняне, що стало чужим,
Є тут хвилі, і бродять лелеки,
Не таке все, не стане таким.
Дощ стукоче, мов кличе, гукає,
Кида краплі в прозоре вікно,
Уже й вітер сильніш завиває,
А мені всеодно… всеодно.
05.04.2025.
Ганна Зубко
