Ще кілька літніх подихів зриває,
Мов поцілунки мавки степової,
Серпневий ранок в соняхах блукає,
Та загортає в росяні сувої.
Мов пазли небо пошматоване в долонях,
Докупи в день єдиний загрібає.
Останній літній день, пульсує в скронях,
Бо саме з нього осінь починає…
За ніч до осені, за ранок, за годину,
Розчаруванню в часі меж немає,
Яка безсила та безпомічна людина,
Ніщо не втримати, усе минає.
Де пізнє літо вже наповнює валізи,
Нехитрим крамом в нелегку дорогу,
Там юна осінь креслення й ескізи,
Та ще пожитки зносить до порогу.
А я ще не надихалася літом,
І не пройшлась по маковому полю.
Чебрець і м’яту не сплітала з світлом,
Був би букет…не встигла щось нічого.
Розчаруванню в часі меж немає,
А в людях? Жаль та гіркота емоцій.
В духмяних травах літо пропливає,
Ескізи осені уже на кожнім кроці.
2021 рік<br>Жанна Євсєєва
