Як змінилося життя

‎Спливають в пам'яті веселі вечори,
‎І друзів море, ніби цілий світ.
‎Великі плани, жарти до зорі,
‎І кожен наче був тобі як Рід.
‎
‎Лунали голоси, гучні й живі,
‎Неслися сміхом вулиці мов хвилі.
‎Здавалось, що у цій земній юрбі,
‎Тебе ніколи не залишать в тіні.
‎
‎Летіли обіцянки мов листки,
‎Їх вітер між домами розкидав.
‎Тоді були всі рівні, всі брати,
‎Бо поруч був спокійний тихий стан.
‎
‎Та час міняє фарби у житті,
‎І світ здавався тихим, мирним в рамі.
‎А потім гуркіт наче з глибини,
‎І все тріщить, та очі із сльозами.
‎
‎Прийшла війна, підступно як хижак,
‎І загасила сміх, що був повсюди.
‎Залишилось відлуння тих часів,
‎Та й обіцянок тих уже не буде.
‎
‎І тиша стала гострою, як ніж,
‎Ковток реальності, що став у горлі комом.
‎Ніхто не пише і не дзвонить – ти один,
‎Лише душа чекає рідне слово.
‎
‎Стає питання , де ж воно усе?
‎Ті друзі, що стояли " наче скеля"?
‎А виявилось, рішення таке,
‎Усі розтанули, у них свої проблеми.
‎
‎Війна не тільки вміє убивать,
‎Вона оголює усе, що ми сховали.
‎Показує хто поруч кожну мить,
‎А хто зникає, коли світ зламали.
‎
‎І ти вже інший, звик до самоти,
‎До тиші, що колись завжди лякала.
‎Та радий людям – хто не забув тебе,
‎Не дивлячись як важко жити стало.
‎