Ми, так часто та вабливо;
Хай же, подекуди, й не квапливо;
Роздумуємо, що таке кохання;
На які ж подвиги, чи вчинки штовхає наших життів се поривання;
Коли ще у Львові я навчавсь;
То й про сімейство Червенків дізнавсь;
І коли її час прийшов, вона вже марніла;
Здавалось, чи то надія, чи то сподівання
в його очах, хоч в печалі виблискувала, блищала;
Се й справді, тих що відповідь шукає на питання як довго воно триває ;
Хто його відає, певне, коли в справжньому подружжі хтось гасне;
В іншого, що ж живим зостається, кожний спогад про цю спільну подорож-життя рясніє як та, що була казка, котра не гасне;
Присвячено подружжю Червенків<br>Мирослав Ясенко
