Я вчуся не плакати вголос

Я вчуся не плакати вголос,
Бо стіни запам’ятовують крик.
Я вчуся тримати спокій,
Хоч всередині — зламаний рік.
Я знаю напам’ять молитви,
І кожен сигнал — як суд.
Коли засвічується екран —
Мене пробиває, мов струм.
Я сплю в обіймах подушки,
Бо так ніби ближче до плеча.
Твій светр досі пахне домом —
І я в нього ховаю страх.
Я ставлю на стіл дві тарілки.
І чай наливаю на двох.
Бо якщо перестану чекати —
То хто тоді буде для нього Бог?
11.10.23