Я завжди пишу, як відчуваю,
Чи на серці біль, чи я посміхаюсь,
На папір переношу всі свої почуття,
Бо інакше вже просто не справляюсь я.
Потім ці слова — у вірші й пісні,
Наче голос мій між рядками живе,
Те, що я не скажу нікому в житті,
На папері своє місце знайде.
Листок і ручка — моя тиша й крик,
Вони знають кожен мій зрив і мій бій,
Я ховаю там усе, що болить,
І стає хоч трохи легше мені.
Коли світ не чує — я пишу знов,
Коли серце рветься — ллється любов,
І між рядків я себе знаходжу,
Навіть коли все йде шкереберть знову…
Мені так простіше — не треба слів,
Не треба пояснень і зайвих питань,
Листок і ручка — замість подушки,
Вони витримають кожен мій стан.
І не скажуть: “стоп, ти занадто слабка”,
Не підуть, коли темно в душі,
Вони поруч, коли я сама не своя,
І тримають мене на плаву в тиші.
Листок і ручка — моя тиша й крик,
Вони знають кожен мій зрив і мій бій,
Я ховаю там усе, що болить,
І стає хоч трохи легше мені.
Я все ще пишу, як відчуваю…
І, мабуть, цим самим лікую себе
