Я застарий, щоб ці вірші писати,
Пригадуючи сяйво оченят,
Які так вперто не давали спати
Не рік, не два, а сорок літ назад.
Я застарий, щоб пам'ять ворушити,
В ній всі давно порвались ниточки.
Та не старий, щоб ще тебе любити,
За всі себе корити помилки.
У твоїх вікон більше не стояти,
Принаймі, не у цім земнім житті.
Я застарий, щоб тебе повертати,
Туда, де ми лишились молоді.
І більше вже нічого дописати
У своїх шістдесят не зможу я.
А тому краще просто промовчати,
Бо ця поезія вже не моя.
В.Юрченко 18.04.23р<br>Володимир Юрченко
