Я поставлю на паузу день,
в темінь ночі іти не готова,
заспіваю ще сотні пісень,
намалюю картини зі слова.
День дає мені барви весняні,
колоритні дає голоси,
зазиває своїми піснями,
манить в чари цієї краси.
Ось метелиця ніби мете –
з вишень падають білі сніжинки,
сяйво райдуги з неба іде
і хмаринки злилися в картинки.
Усміхаються личка тюльпанів,
задивляються в очі весні,
її віддано й щиро кохають,
разом слухають птахів пісні.
Хвилі звуків протяжних «зінь-зінь» –
це вівсянки в саду розгулялись,
жайворонкове чути «ті-і-ті-інь»,
флейти іволги десь лаштували.
Соловейко затьохкав в гаю,
ніби спив він весняний трунок,
любував мене чарами день,
я відчула його поцілунок.
<br>М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат
