Я серед осені блукаю,
Мов зореліт серед галактик.
А тут від краю і до краю
Світ незбагненної загадки.
І почуття, як у дитини,
Відкриті всім дивам осіннім.
Мій зореліт із павутини
Повиснув десь у верховітті.
Листочки-зорі так яскраво
Підсвічено холодним сонцем!
І вітерець в своїх забавах
Кружляє милим листоносцем.
І навіть твій, моя кохана,
Моя далека половинка,
Твій дотик лагідним туманом
Відчув я на одну хвилинку…
<br>Володимир Хвостенко
