Єлей

Я повільно виливаю на твоє тіло єлей,
Твоя шкіра слизька та тепла.
Нехай він затримається десь в районі грудей,
Зухвало припікаючи, наче лава із пекла.
Я розчавлюю на твоїх губах перестиглі плоди,
Нехай вʼязко стікають додолу.
Як ввечері на стінах стікають сади,
Кінчиками торкаючись столу.
Я торкаюсь твоїх плечей,
Як перший серпневий вітер.
Заблукавший серед постілі та ночей,
Серед глибокого мовчання та літер.
Я собі привласнюю твій погляд,
Солодко розтягнувши його в часі.
В твоїх лісових наполоханий світогляд,
Наче гріх, що випадково заплутався в рясі.
Я заводжу твої вологі руки за спину,
Мотузка норовливо не піддається вузлам.
Ковтаючи злісно свою слину,
Я веду чорну королеву в королівство драм.
Я бачу, як в твоє тіло просочується єлей,
Повільно підкрадаючись до серця.
Десь пече опік в районі грудей,
Як пече серцевина розчавленого перця.<br>Оля Дідух