Всі ми звикли жити у брехні
І потопати в ілюзіях обману
За ширмою не бачити нічого
Довіряти лиш володарю своєму
Йти за ним , виконувати плани
Губити свої життя за його ідеали
Наповнюються ріки кровʼю невинних
Біля них кісти малої дитини
Над нею матір невпинно Бога благає
Та не чує він , звуки ракет заважають
І матір ворожа куля положила
Витікла з ока поодинока сльозина
Під завалами сотні душ завивають
Хочуть спокою , та на їх кістках танки проїжджають
Знову КАБом завалить чиюсь хатину
Так і поховали цілу родину
Розбитими дорогами долі хтось утікає
Та не знають вони , що виходу звідси немає <br>Хто зна
