Ми носимо їх, наче теплий плащ,
Ховаємо в них і сумніви, і втому.
Ілюзій світ — солодкий, без невдач,
Де шлях завжди веде тебе додому.
Вони вростали в шкіру, як броня,
І малювали небо там, де стеля.
Ми віримо у вигадане «я».
Душа жива — немає в ній пустелі.
Та час іде. Тріщить, мов тонке скло,
І правда б’є холодним, різким світлом.
Те, що святим і вічним нам було,
Стає лише розвіяним за вітром.
Зривати їх — це наче плоть живу
Від серця відривати без вагання.
Коли міняєш мрію наяву,
То неминуче йдеш на розставання.
Лишається лиш чорна пустота,
І голий світ — нещадний і правдивий.
Та тільки там, де лінії межа,
Народжується шанс, приходить диво.
16 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
