Вони не йдуть — вони стоять в землі,
у кожнім кроці, зробленім по краю.
І навіть тиша тут — на їх ім’ї,
і навіть вітер їх не забуває.
Вони не зникли — просто стали тлом,
на якому ми ще вчимося жити.
І хтось тримає небо під крилом,
щоб інший зміг додому долетіти.
І кожен ранок — наче на ножі,
і кожен вечір — як останнє слово.
Але вони — не в датах і межі,
вони — у тому, що встає наново.
І якщо впадеш — вони піднімуть знов,
без голосу, без крику, без вагання.
Бо справжня сила — це не про любов,
а про здатність йти крізь виживання.
І ми живі — не просто так, повір.
За нами — ті, хто більше не поверне.
І кожен подих — це чужий вибір,
який тепер стає для нас безсмертним.
Ілона
Імена які не мовчать
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
