Уламки в рядку — лиш пустий гуркіт грому,
Ці списки, як мова німа і сліпа.
Обірвані фрази, немов крики з трюму.
Розсипані й знищені слів дзеркала.
Ні форми, ні такту — струмочок холодний.
Верлібр, немов розсип іржавих гвіздків.
Він бродить у прозі, мов привид голодний,
Не те і не се — просто безліч мазків.
Поезія — завжди викрешує вогник,
Там рима — узгоджено створює крок,
Лунає і ллється просторами дзвоник,
А не безтілесний набір сторінок.
Поезія — іскри у серці і криця,
Там рима і такт — вистріл у каяття!
Велібр — це підбита в польоті синиця,
Викрикує фрази — летить у сум’яття.
20 червня 2026 р.
(Суто особисте сприйняття форми.)
