Теплий вечір, літо тихо дихає,
Ти під’їхав — серце вже тікає.
Старий мопед і вітер в волоссі,
І ми з тобою ніби поза часом зовсім.
Ти смієшся: «Тримайся міцніше»,
Я боюсь — але хочу ще швидше.
Фари ріжуть ніч, мов кіно,
І здається — це все назавжди воно.
Ми летіли, ніби сльози асфальта,
Ніч ковтала наші голоси.
Я тоді вірила — це і є правда,
Що любов не має меж і висоти.
Мопед гуде, а серце шаленіє,
Світ для нас був тільки один.
І здавалося — краще вже не буде,
Ніж ті ночі, де були ми з ним.
Бар «Іванна» — світло і музика,
Ти ведеш мене — трохи боязко.
Перший раз, і я ніби в казці,
Де всі мрії стають без підказки.
Дискотека — як цілий всесвіт,
І здається — кращого й не існує.
Ти дивився так, ніби назавжди,
І я вірила в кожне «люблю я».
Ми летіли, ніби сльози асфальта,
Ніч ковтала наші голоси.
Я тоді вірила — це і є правда,
Що любов не має меж і висоти.
Роки йшли, та не стерли нічого,
Ті дороги живуть у нас.
Три маленькі світи — це продовження,
Наших мрій і закоханих фраз.
Ми летимо — вже не просто як раніше,
Та в серцях той самий вогонь.
16 років — а ти все ближче,
І любов наша — як долоня в долоні.
І тепер уже нас не двоє — більше,
Три усмішки вдома ростуть.
Але в кожному дні, в кожній тиші
Я тебе так само люблю.
Мопед стих, але пам’ять жива,
І той вітер все ще з нами.
Бо кохання — це не слова,
Це життя, що ми пишем роками.
