Її волосся — стигле жито,
Вітри торкаються легенько,
І серце знову спрагло й миттю
Шукає погляд той, гарненький.
Її усмішка — світло ранку,
Що будить душу без вагання,
І я тону в отих світанках,
Де кожен подих — сподівання.
Її слова — медові струни,
Що грають пісню мого літа,
І все навколо — тихе й чудне,
Коли вона іде, як квітка.
Любов палає, мов колосся,
Що зріє в полі золотому —
В її очах я утопаю досі,
Шукаю рай, щоб жити знову.
