Собі не зрадив, ні під кого не прогнувся,
До жодної ні разу не торкнувся.
Бо бачить Бог: щоразу, як кохав,
В її очах неначе вогник затухав.
І навпаки, коли на плечі клали руку
Коли очима кликали у прийми —
Огидно так і боляче, що страх.
Що коїться в тих дивних головах?
І так щоразу і довкола, душу навиворіт
горну. Я їй у вуха свою сповідь,
А їй аж гидко, і тону. Лягаю поночі і сплю.
І не збагну я, що і як? Чому усе роблю не так?
Та вірю знайду душу, що пробачить,
За шлях земний і за сльозу, яку всі бачать.
ER
